Важка атлетика

Витоки виникнення сучасних силових видів спорту можна знайти у Стародавній Греції. Уже в ті часи найбільш освічені люди відстоювали ідеї гармонії тіла й духу, віддаючи перевагу естетичному вихованню. Древньогрецькі скульптори розробляли канони краси, що будувалися на оптимальних пропорціях тіла людини, яких намагалися досягти ті, хто займався силовими вправами.

На межі XIX і XX століть у Росії та в Україні значного поширення набула важка атлетика. Одним із видатних представників атлетики був В.Ф. Краєвський, котрий у 1885 р. в Санкт-Петербурзі заснував "Гурток аматорів атлетики", де спортсмени займалися силовими вправами, боксом, боротьбою, гімнастикою. Члени гуртка намагалися розвинути не тільки максимальну силу, а й досягти у своєму розвитку зразків обхватних розмірів м'язів давньогрецьких атлетів.

Усі фізичні вправи на той час умовно поділяли на атлетику, спорт та гімнастику (Іванова, 1990). До атлетики належали спеціальні вправи для розвитку максимальної сили, спорт об'єднував вправи, що виконувалися задля задоволення, а поняття гімнастики поєднувалося з вправами для м'язів шиї, тулуба, рук і ніг, а також вправами на гімнастичних приладах і лікувальною гімнастикою.

Аналогічні гуртки були створені у Москві, Києві, Ризі тощо. Київський лікар Є.Ф. Гарнич-Гарницький у лютому 1895 р. заснував Київський атлетичний гурток. Київське атлетичне товариство виховало на той час прекрасних спортсменів-рекордсменів Росії та світу, переможців всеросійських чемпіонатів та олімпіад — К. Павленка, Ф. Гриненка, Г. Чікваїдзе, С. Тонкопея, М. Урицького, П. Латушкіна, В. Мерного, О. Красовського та інших.

Фахівці, які розробляли методи збільшення сили й формування гарних м'язів, уже на той час мали своїх послідовників. В.Ф. Краєвський розробив оригінальну систему "тілобудови" й розвитку сили, О. Засс запропонував методику розвитку сили за допомогою ланцюгів (ця система ізометричних вправ автора була опублікована у 1924 р.), О.К. Анохін — автор системи гантельної гімнастики та інші.

У 1897 р. відбувся перший Всеросійський чемпіонат із важкої атлетики, де учасники змагалися у п'яти вправах з обтяженнями: жимі, ривку й поштовху двома руками, поштовху й ривку однією рукою, а також — у вільних вправах.

На межі століть у Росії видавалися атлетичні журнали "Геркулес", "Красота й сила", "Русский спорт" та ін., що пропагували силові вправи, видавалися друковані листівки із зображенням знаменитих спортсменів тощо.

У 1912 р. клуби і гуртки важкої атлетики об'єдналися у Всеросійську спілку важкоатлетів, головою якої було обрано Л. Чаплинського, а в 1913 р. ця спілка вступила до Міжнародної аматорської спілки важкоатлетів. Міжнародний конгрес спілки 1913 р. у Берліні прийняв ряд важливих рішень. Під назвою "важка атлетика" розвивалися три види спорту: піднімання ваги (штанга й гирі), бокс і всі види боротьби. Для важкоатлетів затвердили єдину програму змагань: ривок і поштовх різнойменними руками, штовхання ваги (не менше 10 кг), а для команд — перетягування каната. Атлети почали виступати у п'яти вагових категоріях: до 60; 67,5; 75; 82,5 і понад 82,5 кг.

У 1919 р. замість Всеросійської спілки важкої атлетики створено Московську лігу, котра керувала розвитком цього виду спорту. Учасників розподілили на п'ять вагових категорій і визначили 5 змагальних вправ. У 1923 р. у Москві був проведений перший чемпіонат СРСР, на якому призерами змагань стали українські важкоатлети: Я. Шепелянський, І. Жуков, Д. Ехт, Л. Алекс, А. Орлеан. Перша Всеукраїнська олімпіада відбулася у Харкові у 1922 р., а її чемпіонами стали Я. Шепелянський, І. Жуков, В. Поль і Д. Ехт.

Першість СРСР 1927 р. відбувалася за новими правилами: було впроваджено кваліфікаційні розряди (новачки, II, I), учасників розподіляли на 6 вагових категорій.

У 1933 р. у важкій атлетиці з'явилося ім'я Георгія Попова. Він один із перших спортсменів застосував великі тренувальні навантаження у своїй підготовці, обґрунтував періодичність їх зміни у тижневих циклах, а також винайшов новий спосіб присіду під штангу — "розніжка". Він першим з українських важкоатлетів встановив найвище світове досягнення у ривку — 98,2 кг, а у 1937 р. йому було присвоєно почесне звання "Заслужений майстер спорту СРСР".

У 1936 р. чемпіонати СРСР і України проводилися за програмою триборства у нових вагових категоріях, наближених до міжнародних і Важкоатлетична секція відокремилася від секцій боротьби та боксу.

Чемпіонат України 1936 р. проходив у Донбасі (м. Ірміно). Переможцем вперше став 20-річний киянин Я. Куценко ( у подальшому 14-разовий чемпіон СРСР). Він переміг харків'янина І. Кириченка і встановив перший рекорд СРСР у ривку. У 1938 р. він першим із важкоатлетів колишнього СРСР показав у сумі триборства 400 кг у важкій ваговій категорії.

На всесоюзному чемпіонаті 1939 р. 20-річний киянин Г. Новак встановив черговий рекорд СРСР у жимі (118,1 кг), а через два роки на змаганнях "Україна—Росія" в Києві він показав у ваговій категорії 75 кг феноменальну для того часу суму триборства — 400 кг (жим — 125, ривок — 120, поштовх — 155 кг).

Після звільнення України від гітлерівських окупантів (1941—1943 рр.) у республіці почалося відновлення народного господарства. У 1943 р. у Харкові поновив свою діяльність Республіканський комітет у справах фізкультури і спорту, а також Державний інститут фізичної культури, який було переведено до Києва. У червні 1944 р. в Києві відбувся черговий чемпіонат країни, де з абсолютно кращим досягненням — 407,5 кг у сумі триборства — переміг Я. Куценко.

У 1946 році секція важкої атлетики СРСР вступає до Міжнародної федерації важкої атлетики (ІВФ). На перший повоєнний чемпіонат світу до Парижа у складі збірної команди СРСР відбули кияни Г. Попов, Ю. Хотимський та Я. Куценко. Г. Попов став бронзовим призером у легкій вазі, а Я. Куценко виборов срібну медаль.

У 50-х роках найсильнішими важкоатлетами України були: Ю. Мазуренко, М. Кемель, П. Кіршон, М. Меркулов, Ф. Осипа, І. Рибак, М. Комешов та інші, які досягли на той час вершин спортивної майстерності.

У 1952 р. важкоатлети СРСР вперше взяли участь в Іграх XV Олімпіади, де завоювали 3 золоті, 3 срібні та 1 бронзову медалі.

У 1956 р. збірна команда України з важкої атлетики посіла друге місце у I Спартакіаді народів СРСР. Цього ж року на Іграх XVI Олімпіади у Мельбурні харків'янин І. Рибак став першим серед українських важкоатлетів олімпійським чемпіоном.

У середині 60-х років стали відомими усьому світу українські важкоатлети М. Хомченко, Е. Бровко, В. Беляєв, Л. Жаботинський.

У 1965 р. Спортивна класифікація країни зазнає значних змін — вперше засновується норматив майстра спорту СРСР міжнародного класу, кандидата в майстри спорту та юнацькі розряди. Першими звання майстра спорту міжнародного класу отримали українські важкоатлети В. Беляєв та О. Кидяєв. У 1969 р. Міжнародна федерація важкої атлетики додала до існуючих вагових категорій дві нові — 52 та 110 кг, змагання почали проводитися у дев'яти вагових категоріях.

Конгрес ІВФ під час проведення Олімпіади 1972 р. після тривалих обговорень з фахівцями прийняв рішення про вилучення жиму з програми змагань важкоатлетів. Основною причиною була неможливість об'єктивного суддівства цієї вправи під час змагань.

У середині 70-х років в Україні найбільш відомими важкоатлетами були: львів'яни А. Гнатів і П. Король, донеччани Б. Павлов та Ю. Голубцов, луганчани В. Михайлов, О. Кидяєв, О. Сеньшин, кияни С. Полторацький та В. Кузниченко, ровенчанин В. Устюжин та інші.

На початку 80-х років про себе заявляє нове покоління важкоатлетів України: В. Соц із Донецька став чемпіоном світу та Європи 1981, 1982 рр. та встановив сім світових рекордів. В. Кравчук із Кривого Рога виборов звання чемпіона світу та Європи в 1981 р., а киянин А. Писаренко — у 1981, 1982, 1983 рр.

У середині 90-х років в Україні з'явилися нові талановиті важкоатлети: В. Альошкін, Р. Севастеєв, Р. Савченко, О. Блищик, В. Бажан, О. Чумак, С. Дідик, О. Левандовський, які неодноразово встановлювали світові та Європейські рекорди на міжнародних змаганнях.

У 1992 р. внесено зміни щодо акцентів у світовій важкій атлетиці. Після розпаду СРСР і утворення нових незалежних держав збірні команди цих країн отримали право виступати на всіх міжнародних змаганнях окремими командами, що зразу ж призвело до загострення конкуренції на світовій важкоатлетичній арені. Федерація важкої атлетики України була прийнята до складу ІВФ однією з перших. Ця подія відбулася 16 листопада 1992 р. Вже через рік збірна команда важкоатлетів України на чемпіонаті світу 1993 р. в Австралії та чемпіонаті Європи 1994 р. у Чехії виборола перші загальнокомандні місця.

Після рішення Міжнародної федерації важкої атлетики про включення до програми змагань жіночої важкої атлетики українські фахівці почали інтенсивно працювати для її розвитку. Призерками та рекордсменками міжнародних змагань в ці роки ставали: Н. Скакун, Л. Григурко, В. Руденок, В. Павлиш, Л. Канунова, В. Щаймарданова та інші.