Новини

Андрій та Василь Ковальчуки – тренери з м. Біла Церква Київської області. В активі тренерського тандему багато здобутків, вони підготували учасника Юнацьких Олімпійських ігор 2014 року, багатьох учасників та призерів чемпіонатів Європи та світу серед кадетів та юніорів, чемпіонів та призерів чемпіонатів України серед різних вікових груп.

Один з братів Ковальчуків, а саме Андрій, розповів нам про своє життя, як він став тренером, за що любить свою роботу та багато іншого:

 

До секції важкої атлетики перший раз я прийшов у 1988 році в м. Біла Церква Київської області. Мій перший тренер Сергій Васильович Нікулін. Я жив і тренувався в заводському районі, там в основному були діти робочих. І дітей займалося дуже багато. Пам’ятаю що тренер возив нас на всі чемпіонати міста, області, району і  конкуренція на таких змаганнях була досить серйозна. В нашому залі було 5 помостів, на кожний поміст була черга 5-6 чоловік, щоб зробити одну вправу. Для прикладу, якщо тренування починалося в 15.00, то закінчувалося десь о 20.00 – 21.00.

Потім почалася перебудова, Україна тільки починала своє державотворення. Вся попередня система розвалилася, заводи зупинились, фінансування не було, а в залі важкої атлетики менше дітей займатися не стало. Почалися важкі часи, потрібно було бути сильним і спорт в цьому дуже допомагав. В залі знаходились і друзі, і товариші. Впевнений що спорт, особливо важка атлетика, ніколи не підштовхне до поганого. А я в ті часи був спортсменом першого дорослого розряду, чемпіоном міста, чемпіоном області та декілька разів приймав участь у чемпіонаті України.

Мій брат Василь, на п’ять років молодший за мене,  в ці роки тільки починав займатись важкою атлетикою, робив свої перші кроки в спорті також під керівництвом Сергія Васильовича Нікуліна, в одному залі зі мною.

Далі в моєму житті трапився дуже важливий поворот – я пішов служити у армію. Служба в армії навчила мене життя, я познайомився з багатьма хорошими людьми та саме в армії я збагнув багато нового у важкій атлетиці. Я потрапив у спортивну роту 8 СКА, це спортивний клуб Прикарпатського військового округу в місті Львові. Там я познайомився з дуже сильною школою Львівської важкої атлетики. Формування мене, як спортсмена відбулося завдяки Львівській школі важкої атлетики і Заслуженому тренеру України Володимиру Володимировичу Латишевському, який мене тренував. Все що я дізнався за період проходження військової служби дуже допомогло мені в тренерській діяльності в майбутньому. В той період я виконав і норматив майстра спорту, до речі, це був чемпіонат України у Вінниці, змагання приурочені 100-річчу важкої атлетики України.

В 1995 році я розпочав навчання у Національному університеті фізичного виховання і спорту України в Києві. Під час навчання в університеті я отримав багато нових знань. У мене був викладач з профільного предмету – Петро Мироненко, який дуже відповідально відносився до навчання студентів. Окрім профільного предмету (теорія та методика тренерської діяльності в обраному виді спорту) мене приваблювала біомеханіка, біохімія, анатомія. Взагалі цікаво було навчатися. Разом з навчанням в університеті я почав тренувати свого брата Василя та ще декількох спортсменів. В п’ятнадцятирічному віці мій брат виконав норматив майстра спорту, далі він став бронзовим призером чемпіонату Європи серед кадетів. А сам я ще тренувався, але весь час в університеті мій результат був на рівні майстра спорту. На мою думку після виконання нормативу майстра спорту вже починається спорт вищих досягнень і для подальшого вдосконалення потрібно всі сили віддавати тільки спорту і тренуванням. Я поставив тоді перед собою інші цілі та не шкодую, мені подобається тренерська діяльність.

Після закінчення навчання, у 1999 році почалася трудова діяльність у м. Києві. Мій перший керівник Михайло Ковтуненко взяв мене на роботу тренером в ДЮСШ «Темп» на базі заводу ім. Антонова. В залі, де я працював, всі займалися пауерліфтингом, один я важкою атлетикою. Команда пауерліфтерів була дуже сильна, результати на рівні рекордів світу підіймали на тренуваннях і вони мене постійно підбурювали, підбивали зайнятися їх видом спорту. І от вже через рік я виконав норматив майстра спорту з пауерліфтингу. Паралельно з роботою тренером в ДЮСШ я працював тренером у тренажерному залі. Там я знайшов багато друзів, які займалися бодібілдингом, стронгменом, пауерліфтингом. Тоді у нас в залі проводились перші змагання зі стронгмену, коли виступали Вірастюк, Пудзановський, Конюшок, тобто дуже цікаво було. Так пройшло чотири роки, я дещо віддалився від важкої атлетики. Мій брат в цей час тренувався у іншого тренера.

А потім, в 2005 році я з нуля починаю другий етап своєї тренерської діяльності. У мене вже була жінка і я з сім’єю переїхав жити в Білу Церкву. Спортивне керівництво міста було націлене на високі результати, їм потрібна була тренерська допомога, потрібні були тренери. Наш президент федерації важкої атлетики Київської області Андрій Петрович Стьопенко допоміг мені з працевлаштуванням у Київську обласну дитячо-юнацьку спортивну школу (КО ДЮСШ) і я набираю свою першу групу важкоатлетів. Мій брат Василь в той час також почав працювати тренером в Київському обласному спортивному ліцеї на відділенні важкої атлетики і з тієї пори ми працюємо в тандемі, в одному залі. В той час я не залишив і роботу в Києві, так як у мене була молода сім’я, гроші були потрібні. Такий темп життя був дуже виснажливим, часу і сил на сім’ю дуже часто не вистачало, тому в 2008 році я відмовився від роботи в Києві та всі сили відав тренерській діяльності в Білій Церкві.

Розкажу про зал важкої атлетики, в якому ми працюємо. У 2005 році це було просто приміщення при звичайній загальноосвітній школі, в якому навіть світла нормального не було – тільки одна лампочка світила. Довелося робити все своїми руками. Зараз там 7 помостів та є всі умови для тренувань. Важливо, що адміністрація школи, директор, президент обласної федерації – всі працюють в одному напрямку для розвитку важкої атлетики. Дуже велику підтримку надають Олександр Володимирович Герега і Галина Федорівна Герега, які є засновниками «Епіцентру» та головою і віце-президентом Федерації важкої атлетики України відповідно. Наприклад, наші спортсмени вже декілька років безкоштовно харчуються в кафе гіпермаркету «Епіцентр». Це має велике значення, у нас район заводський, діти в основному не з заможних сімей, буває що вони дома не можуть повноцінно харчуватися.

За що Ви любите свою тренерську роботу. Що вам найбільше подобається в роботі? Що не подобається?

Найбільше задоволення в роботі – це бачити результат. Коли йдеш до цього результату важко і довго, через якісь постійні перепони та попри все це спортсмен досягає поставленої мети – це найвища радість для тренера.

А найбільше не подобається коли бачиш спортсмена, яка може бути успішним в спорті, може показувати хороший результат, а він не хоче нічого робити задля досягнення цього результату. Коли вкладаєш в нього свої сили і нічого від цього не отримуєш.

Також, якщо тренер віддається повністю роботі, то страждає сім’я, на рідних не вистачає часу. Спортивні збори, змагання  - це часті відрядження вдалині від сім’ї. Це складно. Впевнений, що всі жінки і діти тренерів дуже сильні, загартовані люди.

Проте, не дивлячись ні на що, робота тренером приносить задоволення. Кожен день бачиш як твої вихованці стають кращими, спостерігаєш та керуєш цим процесом. Навіть не знаю на якій ще роботі можна отримати стільки емоцій. Тому, бажаю молодим спеціалістам, які тільки хочуть починати тренерську кар’єру, нічого не боятися та сміливо йти працювати тренером – жалкувати не будете.

До речі, проблеми з інвентарем привели нас з братом до того, що ми вирішили продавати штанги та інший інвентар для силових видів спорту. В 2015 році буквально не стало на чому тренуватися в нашому залі, тому що весь наш інвентар залишився ще з 70-х та 80-х років минулого сторіччя і став зовсім непридатним. За рік до того наш вихованець Євген Фесак готувався до участі в Юнацьких Олімпійських іграх 2014 року і до нас в зал прийшли журналісти, хотіли зняти репортаж про Євгена. Так от, нам було дуже соромно показувати їм в яких умовах доводиться тренуватися спортсменам – весь інвентар був у дуже непривабливому вигляді, диски вщент розбиті, замотані звичайним скотчем, іржаві штанги. І в таких умовах ми підготували спортсмена до Юнацьких Олімпійських ігор. Усвідомлення того, що у тренера немає на чому працювати, привело до того що ми були вимушені знайти шляхи щоб забезпечити всім необхідним свій зал і допомогти іншим тренерам придбати якісний і недорогий інвентар для занять силовими видами спорту. Ми почали переговори з виробниками обладнання для силових видів спорту, такими як Eleiko, Quinci, ZKC. Зараз ми маємо можливість допомогти в придбанні інвентарю для важкої атлетики інших спортивних шкіл. Наш сайт q-sport.com.ua Це для нас з братом новий досвід, який виявився дуже цікавим. І найголовніше, що наше заняття приносить користь людям.

Чи розвивається зараз в Україні дитячий спорт? Які є проблеми?

Сучасна молодь має сильну залежність від інтернету та комп’ютерних ігор – це все сильно відволікає від занять спортом. Проблема в тому що діти не хочуть тренуватися. Це тягне за собою зменшення кількості дітей в групах початкової підготовки та, як наслідок, в наступних групах – базової підготовки, спеціалізованої підготовки і далі. Тобто, якщо група початкової підготовки не набрана, то через 5-6 років ми не матимемо і групи вищої спортивної майстерності – кваліфікованих важкоатлетів, здатних гідно представляти честь України на міжнародній арені.

Інша проблема, через яку закривається багато спортивних секцій – немає тренерів. Раніше інститут фізкультури випускав спеціалістів, які працевлаштовувались тренерами, а зараз дуже мало випускників, молодих людей обирають роботу в дитячо-юнацькій спортивній школі. Переважна більшість працевлаштовується фітнес-тренерами в комерційні тренажерні зали, або взагалі працює не по спеціальності. Проте в 2019 році зарплатню в ДЮСШ збільшили, тож, сподіваюсь, скоро більше випускників будуть працювати тренерами.

На мою думку, для розвитку важкої атлетики необхідно розробити та впровадити цільову програму. Цільова програма має містити в собі напрямки розвитку виду спорту, чіткий план заходів. Необхідна взаємодія з державними структурами. Як варіант – впровадження елементів важкої атлетики на уроках фізкультури в школах, нехай в якості експерименту в деяких школах і на території районів, де наш вид спорту розвинутий. Діти познайомляться з важкою атлетикою, комусь сподобається і ця дитина вже буде займатися спортом. Для такого експерименту перш за все необхідна взаємодія Міністерства спорту та Міністерства освіти, і потрібно впровадження в школах елементів різних видів спорту, не тільки важкої атлетики. Це все задля здорової нації треба робити.

Також, я вважаю, що потрібно розвивати наш вид спорту в регіонах, там де зараз є якісь результати. Робити важкоатлетичні центри, які будуть направлені не на спорт вищих досягнень, а саме на дитячий та юнацький спорт. Необхідно залучати до занять важкою атлетикою максимальну кількість дітей, тоді через деякий час у нас можуть з’явитися атлети світового рівня.

В інших країнах є приклади, як спорт розвивається на основі партнерства, спонсорства від бізнеса, який в свою чергу від держави отримує пільги за підтримку спорту. Це дуже потужний інструмент розвитку спорту. В Україні тільки справжні любителі спорту і патріоти вкладають свої кошти в спорт, нічого не отримуючи в замін. Тому я дякую Олександру Володимировичу Герезі за підтримку важкої атлетики, без нього нашому виду спорту було би дуже важко.

Чи багато дітей в Білій Церкві займаються важкою атлетикою? Як ви залучаєте їх на заняття? Як стимулювати і залучати дітей у важку атлетику?

Залучаємо ми дітей звичайним методом – ходимо по школам, на уроках фізкультури розповідаємо про важку атлетику, що заняття проходять повністю безкоштовно. Запрошуємо дітей з 11 років, агітуємо. Якщо прийде 10 дітей і з них 1 залишиться, вже не погано. Ходимо з братом по всім школам в районі, цілий рік, не тільки перед 1 вересня. Зараз постійно займаються десь 30 спортсменів різного рівня підготовки – від І юнацького розряду до майстрів спорту України. На даний час тренуються 6 майстрів спорту, є призери чемпіонатів Європи, учасник Юнацьких Олімпійських ігор, ну і звісно чемпіони та призери чемпіонатів України. Мій син Остап також займається важкою атлетикою, йому 12 років і вже виконав перший дорослий розряд, бронзовий призер чемпіонату України до 13 років минулого року. Загалом, результати є, і це дуже тішить.

У багатьох людей, що не мають відношення до спорту, існують не зрозумілі, хибні переконання, наприклад «займаючись важкою атлетикою не виростеш» і т.д. Чи доводиться вам стикатися з цим в роботі?

Так, таке явище дійсно є. І чомусь так вийшло, що це постійна боротьба з бабусями-пенсіонерками. Вони постійно вдома переконують дітей в тому що заняття спортом якось можуть зашкодити. Ці люди не знайомі з фізіологією та взагалі не мають елементарних знань і уявлень про анатомію, медицину тощо. Особливо бабусі проти жіночої важкої атлетики, не знаю чому так. Нам доводиться переконувати, роз’яснювати, іноді приводимо в зал, показуємо. Це постійна боротьба з необізнаністю, під час якої ми переконуємо що важка атлетика – це прекрасний вид спорту для хлопців і для дівчат, вид спорту за допомогою якого гармонічно розвивається тіло і душа, вчить самоорганізації, самодисципліні і все це допомагає в подальшому житті.

Якими якостями повинен володіти тренер, щоб виховати чемпіона? Які знання йому потрібні?

Тренер має бути багатогранним – в першу чергу хорошим психологом, для того щоб бути справжнім наставником для дітей. Потрібно добре знати фізіологію людини, добре розбиратися в медицині. Тренер має бути хорошим організатором – адже потрібно добре організувати тренувальний процес в залі, потім всі виїзди на змагання з командою також вимагають неабияких організаторських здібностей. Насправді всьому цьому можна навчитися, коли я був студентом у Національному університеті фізичного виховання і спорту, то все це викладали на заняттях. Тож секрет простий – потрібно вчитися, причому вчитися все життя, завжди. І любити свою роботу.

У Вас є спортивні цілі на найближче майбутнє?

На найближче майбутнє у нас тільки одна ціль – вийти з карантину без втрат. Тобто, налагодити тренувальний процес таким, яким він був до карантину.

А далі, так як я дитячий тренер, будемо знаходити нових дітей, залучати до тренувань, отримувати задоволення від їх успіхів на змаганнях. Хотілося б щоб деякі з них потрапляли до лав національної збірної команди, захищали честь України на міжнародних змаганнях – це для будь-якого тренера завжди найголовніша мета.

Ви часто берете участь у міжнародних турнірах, часто за свій рахунок. Розкажіть для чого потрібно брати участь в подібних змаганнях і дайте пораду іншим тренерам - де знаходити гроші на такі поїздки.

Починалося все це дуже давно, ще з того часу як мій брат Василь, один з перших українців, виступав за австрійський клуб, потім за чеський клуб. Після цього у нас залишилося багато друзів за кордоном – з Польщі, Чехії, Австрії, Франції. Багато спортсменів, з якими Василь виступав, стали тренерами і ми підтримуємо зв’язок. В європейських країнах часто проводяться невеликі міжнародні турніри, де приймають участь 3-5 команд з різних країн. Нас запрошують на такі змагання і, як правило, організатори таких турнірів беруть на себе витрати на розміщення та харчування, а нам залишається знайти гроші на проїзд.

Для спортсменів дуже важливо брати участь не тільки в чемпіонатах України, а й виїжджати за кордон, виступати на міжнародних турнірах. Так вони бачать що світ – це не тільки Біла Церква, прагнуть вдосконалюватись і досягати в житті чогось більшого. Для тренера це також важливо і цікаво – дивитиcя як працюють за кордоном, переймати досвід, вчитися новому.

Порада для тренерів – не бійтеся просити гроші на такі речі, шукайте спонсорів. Ми робимо презентацію і йдемо просити гроші у всіх хто може їх дати. Також попросіть допомоги у місцевого управління спорту, свого директора школи.

Чи відрізняється школа важкої атлетики в Україні від іноземних?

Школа важкої атлетики в України дуже сильна, в світі небагато країн з таким рівнем. Якщо взяти європейські країни, то потрібно розуміти що там просто дуже великі кошти вкладають в розвиток спорту, причому витрачають їх не на спорт вищих досягнень, а виключно на дитячий спорт. Працюють різні муніципальні, регіональні програми розвитку спорту, здійснюється впровадження спорту в шкільну та університетську програму. До речі, міжнародні турніри, про які ми щойно говорили, теж проводять в рамках і за рахунок подібних програм, грантів. Повертаючись до української важкої атлетики – школа у нас сильна, але не працюють подібні програми розвитку, ніхто не займається розвитком дитячо-юнацького спорту. Тому спортсменів стає все менше і спортивні результати поступово знижуються. На мою думку, в нашій країні зараз перехідний етап і ми маємо ще прийти до впровадження програм розвитку на кшталт європейських.

Як карантин вплинув на вашу роботу? Чи тренуються ваші спортсмени, як підтримують форму? Порадьте що робити важкоатлетам в умовах карантину, щоб підтримувати свою спортивну форму.

Під час карантину, звісно, всі спортивні зали закриті. Всі наші важкоатлети тренуються вдома в онлайн режимі з використанням доступного інвентарю, роблять вправи з власною вагою – загалом зараз займаються загальною фізичною підготовкою.

Ми дуже сподіваємося, що скоро вже знімуть обмеження і ми зможемо тренуватися у залах важкої атлетики.

А поки обмеження ще є, то треба не сидіти на місці. Якщо ви живете у приватному секторі, займайтесь важкою атлетикою у дворі, не обов’язково підіймати велику вагу – працюйте на «техніку», розвивайте витривалість, гнучкість. Бігайте, їздіть на велосипеді. Розвивайте вибухову швидкість, стрибайте. Розвивайте ті навички, на які не вистачало часу під час звичних тренувань в залі.

Що ви можете побажати важкоатлетам і тренерам?

Бажаю здоров’я, адже це найголовніше. Також, продуктивно, з подвійною силою, почати працювати після завершення карантину, щоб скоріше вийти на свої найкращі результати і в подальшому їх постійно покращувати.

Дуже хочу, щоб у всіх залах важкої атлетики в Україні займалося багато дітей, щоб тренування проходили з 15.00 до 20.00 і на кожний поміст була черга з 5-6 спортсменів!