Ірина Деха: Невдачу я сприймаю як поштовх йти вперед
Минула важкоатлетична осінь надовго запам'ятається харків'янці Ірині Дехі. На чемпіонаті світу в Таїланді вона залишилася без нагород. Але сповна реабілітувалася в Бухаресті, де завоювала "золото" у ваговій категорії до 76 кг на чемпіонаті Європи з серед юніорів та молоді до 23 років.
— Що сталося в Таїланді? Ти взяла вагу 110 кілограмів, але залишилася без бронзової медалі.
— За новими правилами у важкій атлетиці, якщо спортсмени підіймають однакову вагу, то першим стає той, хто перший її підняв. Еквадорка раніше мене "рванула" 110 кг, а я йшла за нею. Раніше у нас ще враховували власну вагу — якщо підняли однакову вагу, виграє той, хто легше.
— Розкажи про свій виступ на чемпіонаті в Румунії? Що вийшло реалізувати із запланованого перед турніром?
— Я задоволена своїм виступом, відпрацювала всі підходи і додала (до результатів — редакція) по кілограму після чемпіонату світу. Результат 112 кг в ривку, 133 кг у поштовху. Такий результат з тренером десь так і планували. Головним завданням було зібрати залікові бали для Олімпіади, тому що цей чемпіонат Європи входить в число кваліфікаційних.
— Участь на яких змаганнях викликало найбільше емоцій?
— Змагання, що найбільше вразили — це, звичайно ж, Олімпійські ігри в Ріо. Це одна з цілей кожного спортсмена, і моя в тому числі. Моя головна мета — це золото Олімпіади.
— Хто у тебе основні конкуренти?
— Мій головний суперник — це світовий лідер в моїй ваговій категорії, Лім Джон Сім з Північної Кореї. Вона олімпійська чемпіонка і світова рекордсменка.
— Який ще вид спорту, крім важкої атлетики, тебе цікавить? За чим стежиш?
— Я потроху за всіма видами спорту стежу, де Україна бере участь. У тенісі — за Еліною Світоліною, яка піднялася на 6 місце в світовому рейтингу, і до того ж теж харків'янка.
— Що ти відповідаєш, коли чуєш, що важка атлетика — не жіночий вид спорту?
— Останнім часом зникає стереотип, що важка атлетика — не жіночий вид спорту. Коли чують, яким я видом спорту займаюся, навідріз відмовляються вірити, що я штангістка. У всіх перед очима картинка, що це повинна бути дівчина за 100 кг, але зараз таких дуже мало.
— Що для тебе тренування: рутинна робота або улюблена справа, що веде до мети?
— Я живу спортом, і тренування - невіддільна частина цього. Я знаю і розумію, що без постійних тренувань і режиму бажаного результату не досягти. Тому я кожен день займаюсь улюбленою справою — спортом.
— Чи є межа людським можливостям у важкій атлетиці?
—Я вважаю, що в принципі межі людськими можливостями немає, як і в житті, так і у важкій атлетиці. Є тільки рамки, які людина собі сам будує.
Прикладом в нашому виді спорту можуть служити талановиті і найсильніші спортсмени — Тетяна Каширіна та Лаша Талахадзе. 10 років тому ніхто не міг уявити, що жінка зможе штовхнути 190 кг, а Тетяна змогла.
— Як зазвичай проходить твій день?
— Нічого особливого. Кожен день у мене як під копірку: прогулянка, зважування, сніданок, відпочинок, тренування, обід, відпочинок, тренування, вечеря, прогулянка, сон. І так щодня.
— Як ти проводиш своє дозвілля, що допомагає перемикатися і відпочивати від важкої атлетики?
— Вільного часу мало, і воно йде на відновлення (на масаж).
Якщо є можливість, то можу прогулятися по місту і в парку, сходити в кіно або дома почитати цікаві книги. Дуже подобаються детективи, особливо Харлан Кобен і, звичайно ж, Конан Дойл — "Шерлок Холмс". Люблю тварин, особливо кішок і собак.
— Твоя старша сестра - майстер спорту з важкої атлетики. Це вона привела тебе в спорт? Хто ще тебе підтримує?
— Коли моя сестра Наташа тренувалася, я завжди з великою цікавістю за цим спостерігала, і цей, тоді ще дитячий інтерес привів мене в важку атлетику. Сестра зараз дуже сильно підтримує, вона прекрасно мене знає і розуміє при різних ситуаціях, як спортивних, так і життєвих. Велику підтримку мені надають батьки, сестра і тренер Євген Іванович Шилов.
Варто відзначити спонсорську підтримку спортивного клубу "Епіцентр" на чолі з Олександром Володимировичем Герегою, без яких не було б моїх нагород.
— Ким ти себе бачиш після завершення кар'єри?
— Завершувати спортивну кар'єру я поки не збираюся, але після спорту хотілося б залишитися в цій сфері і популяризувати важку атлетику.
— Якв в тебе улюблена вправа?
— Як такої улюбленої вправи немає: і ривок, і поштовх люблю однаково.
— Як себе настроюєш перед змаганнями?
— Я завжди перед кожними змаганнями ставлю завдання спрацювати всі 6 підходів.
— Чи пам'ятаєш ти свій перший успіх?
— Так звісно! Мої перші змагання — це чемпіонат області, де я стала першою. А ось міжнародні, у 2012 році, на чемпіонат Європи до 17 років перше місце посіла, на той час мені було 16 років. І дуже запам'ятався момент — стою на п’єдесталі і лунає гімн України! Дуже зворушливий момент!
— Чи може Ірина Деха дати слабину і розплакатися в разі невдачі? Що тебе здатне розчулити?
— Розплакалася звичайно можу, але цього ніхто не побачить, я слабкості свої намагаюся не показувати. А невдачу я сприймаю як поштовх йти вперед.
Михайло Реуцький для iSport.ua